Л-21 - "ГУМАНІТАРІЇ"

Лідерськими якостями якось ніколи не вирізнявся. Але раз ніхто не бере на себе сміливість організувати Л-21, то, мабуть, доведеться таки мені. А наштовхнув на це мене запилений диск з етажерки, на якому написана якась фігня на англійській мові, а поряд моя рожа – «Наш випускний» - хто не здогадався. Сиджу зараз і посміхаюсь сам до себе. Може божевільний, а може «голова в скафандрі»(Д.І.Бєльчич). Не знаю. Народ знаю лише те, що я за вами страшенно скучив! Мені не досить просто «прівєт» на вулиці чи рідкісного телефонного дзвінка. Народ мені цього мало! Де б ви не були: в Харкові, Черкасах, Чернівцях, Києві, Львові, - пам’ятайте ми вийшли з кабінету №304, що на третьому поверсі нового корпусу педучилища. Ми всі звідти, там і зустрінемось! Якось 31 серпня заглянув в училище. Атмосферу навколо важко передати – гомін, метушня, радісні обличчя, в яких немає і долі лукавства, єхидства, корисності. Це ті, хто завтра сядуть за парти нашого училища. Да, народ, ми вже давно дорослі! В когось своя сім’я, робота, свої проблеми, які треба вирішить, якісь меркантильні інтереси. Особисто і в мене зараз купа проблем – і з роботою, і з сесією, і ще не всі рани загоїлись на особистому фронті. До біса все. Я хочу побути хоч один день отаким безтурботним, несерйозним хлопчаком з тим блиском в очах, немов я завтра вступаю до мого училища, сяду за парту, буду розказувать «закон свердлика», цитувать вірші(хто забув - наголос на перший склад, «а не вірші»(Волков), хочу почуть «Костянтине» від Каменського, перекривить Райана з його звичним о’ кей. «окончен школьный роман… погасят в окнах дома… душа тебя отпустит…так надо». (Повертаюсь до випускного). Ми часто не помічаємо речей заради яких варто жити. Варто жити заради Даші, яка біжить з сумкою «наперевес», розмахуючи руками, а потім розливає горілку на випускному, заради Вікусі Пустовіт і Ані Хапіс, цих кумедних нерозлучних подружок, в яких посмішка намальована з народження, заради Вікиних сліз, коли вона плаче на плечі в Лєни Стогній. «Віка, Аня», - заявляю від імені всіх хлопців Л-21, що ми вас вибачаємо(ви знаєте про що я). «я для тебя останусь светом…Варто жить заради Маринки, яка тримає свічку прощання з посмішкою і гіркотою на губах, заради червоного від випитого на випускному Вовки, заради Наташі Ганжі, з її постійним рум’янцем на щоках, заради Ванькиних історій, заради пояснювальних Альбертовни. Звичайно я перебільшую, що саме заради цього треба жити, але просто ці два роки ліцея були дуже щасливими і хочеться їх разом згадати. Буду закінчувать і наостанок сказать: В ПЕРШУ СУБОТУ ЛЮТОГО,ЩОБ ВСІ БУЛИ ЯК ШТИКИ В УЧИЛИЩІ!